Ίχνη

grandebavardeuse3.5

Une raison de plus de regarder en bizarre les hommes qui fantasment l’idée d’aller à la guerre

alona5.0

цей фільм мають подивитися всі. коли я йшла на стрічку у мене всередині відчувалася певна напруга, може навіть острахне тому що я боялася, що цей фільм буде знятий якось нечутливо чи «неправильно» зображуватиме тему сексуального насильства (навпаки, знаючи попередні роботи режисерок, у цьому плані у мене не було жодних переживань)а тому, що тема сексуального насильства над жінками під час війни справді є лякаючою. я навіть готувалася до того, що під час сеансу буду виходити подихати (чи навіть поплакати)але мені здається, що Коваленко та Нікітюк вдалося справжнє диво. так, фільм на таку тему неможливо зробити «легким» (він і не має таким бути). але показати історії жінок, що постраждали від насильства російських окупантів, настільки чутливо, але, водночас, чесно і делікатно – це для мене виглядає як, без перебільшення, велике досягнення для українського кіно.вперше для себе я вийшла з фільму з думкою «це мають подивитися усі». буквально. і український глядач, і міжнародний.український - для розуміння контексту, у якому, на жаль, існує багато жінок (і чоловіків) після початку російсько-української війни.міжнародний - щоб нарешті стало соромно казати щось про «велику російську культуру» і росіян, які «також є жертвами війни».і так, я хотіла б, щоб цей фільм окремо подивилися і українські кінематографісти, які висвітлюють у своїх фільмах сексуальне насильство над жінками і вважають, що показати, як жінку гвалтують - означає автоматично «висвітлити проблему». бо це не так. і цей фільм може слугувати відповіддю чому.у «Сліди» також є прекрасна візуальна мова, що поєднує контекст травми і природи. як каже одна з героїнь фільму: жінки, що постраждали від цього насильства, як дерева - треба дати їм шанс прорости, вкорінитися.це важке кіно, але легким воно бути і не могло. і те, що воно існує, те, як воно зроблено, те, які історії за ним стоять - справді вартує великої поваги та висвітлення.

SoilentBxd2.5

Berlinale 2026- Panorama Dokumente -Films about Russia’s war in Ukraine[English]There are traces in all of us, those that shape us, those that hurt us. Sexual violence is used as a strategic act of war to break the population, to destroy people's dignity and identity. The shame that must be overcome needs the voice of women as a shield against stigma.Alisa Kovalenko, together with Marysia Nikitiuk, focuses on the work of SEMA, a Ukrainian organization that documents cases and helps victims of sexual violence in war. They accompany various women who were abused in captivity by young Russian soldiers.The film offers visibility and healing in equal measure. This is an important step for the women involved. I find the film's staging surprisingly conventional. The rustling of leaves here, melancholic music there. There could have been more to it.In the Q&A, Alisa Kovalenko talks about sisterhood; she herself was also taken prisoner. For her, it was the starting point for dealing with the issue and her trauma.One of the women featured in the film says something like, “We understand that you are tired (of hearing this), but we are also tired.” She feels like a broken tree that is being put back together again.__________[Deutsch]Da sind Spuren in uns allen, jene, die uns prägen, jene, die uns verletzen. Sexuelle Gewalt wird als strategische Kriegshandlung eingesetzt, um die Bevölkerung zu brechen, Würde und Identität von Personen zu zerstören. Die Scham, die überwunden werden muss, braucht eine Stimme der Frauen als Schild gegen das Stigma.Alisa Kovalenko konzentriert sich zusammen mit Marysia Nikitiuk auf die Arbeit von SEMA – einer ukrainischen Organisation zur Dokumentation von Fällen und Hilfe von Opfern sexueller Gewalt im Krieg. Begleitet werden verschiedene Frauen, die in Gefangenschaft von jungen russischen Soldaten misshandelt wurden.Der Film bietet Sichtbarkeit und Heilung gleichermaßen. Für die beteiligten Frauen ein wichtiger Schritt. Mir ist der Film erstaunlich konventionell inszeniert. Ein Blätterrauschen hier, schwermütige Musik dort. Da wäre mehr drin gewesen.Im Q&A erzählt Alisa Kovalenko von Schwesternschaft, sie selbst wurde auch in Gefangenschaft genommen. Für sie war es der Startpunkt, sich mit dem Thema und ihrem Trauma zu beschäftigen.Eine der im Film begleiteten Frauen sagt so etwas wie: "Wir verstehen, dass ihr müde seid (das zu hören), aber wir sind auch müde." Sie fühle sich wie ein zerbrochener Baum, der wieder zusammengesetzt wird.